Бідний:
1. Нещасний.
2. Без гривень.
Гроші:
1. Гривні
2. Непропорційно мала кількість гривень за виконану працю.
Я розумію його так:
1. Нещасні українці. Заробляють непропорційно малу кількість гривень за виконану працю.
Але можу запропонувати ще один варіант:
2. Українці мають недостатню кількість гривень. Тому влаштовуються на роботу, щоб мати достатньо гривень, бо не мають прибутку з інвестицій, ренти чи бізнесу.
Коли я читаю тлумачення, то замислююся про власне розуміння значення слів. Як я розумію слова так я мислю й вчиняю.
Моє миттєве розуміння - це перший варіант.
Чому?
А тому, що мене так виховали протягом життя. Я - українець, народжений у типовій українській сім'ї.
І коли мама мене жаліє, вона каже: "Бідний мій синочку! Йди до мене. Дай но я тебе пожалію!".
Ось він!
Цей смак, знайомий з дитинства!
"Бдний = бідність".
Завдяки омоніміму української мови я з дитинства зростаю злиднем. Покажіть мені бодай одного українця-мільярдера. Бідний я з молоком матері. Всі мої родичі бідні. Дехто досяг певних статків, але поводиться він як бідняк. Хоч і дорога машина, проте злишилися в нього типові замашки злидня.
Цікаво, що я знаю й добре усвідомлюю про омонім "гроші", але за звичкою продовжую його вживати. Віднині починаю вживати тільки слово "гривні".
перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ
Мій погляд на світ - це очі бідняка й злидаря: от би хтось за мої порівняно незначні зусилля, чи виявлену чесність, чи невеличку допомогу (послугу) глянув би на мене розчулено, й винагородив би значною сумою.Варіант: от би я доклав всі свої зусилля, на які спроможний, у короткий проміжок часу, на виконання якогось дуже негайного доручення у хазяїна, а той глянув би на мене розчулено, й винагородив би набагато більшою сумою.
Це і є світогляд злидня відомий ще з давніх часів Русі, що у тій чи іншій формі прийшов до нас через казки: "От би прийшов добрий і шляхетний Князь, який би подрував мені багатство просто за те, що я є!". Жіночий варіант: "Княжич на білому коні".
Я б і радий змінитися, але, цитую: "А насеру твоїй матері! Куди полізло! От дурне!". От тому я й дурний. Важко мені вчитися новому.
Та й нема бажання. Цитую: "А ну кажи - будеш робити? Лясь! Лясь! Спробуй ще раз так зробити і ти в мене получиш! Лясь!".
Бідний+дурний+не роблю поки не скажуть!
У мене знищено здатність до накопичення капіталу, інвестування, упосліджено розум й інтелект, нівельовано здатність до проявлення особистої ініціативи й спроможності повелівати іншими людьми.
Ось так я вихований з дитинства.
Цілком очевидно, що моя доля, це сумна доля пересічного українця: "Самі на панщину ідуть, ще й діточок своїх ведуть".
Чим для мене важка панщина?
Я не хочу цього робити кожною клітиночкою мого змученого тіла, а мушу.
Я не люблю цю роботу до опускання рук, до крові з носа, перебути б день до вечора.
Чому я так люблю свою власнау справу?
Я люблю це робити кожною клітиночкою мого енергійного тіла.
Тому для мене ніяка це не робота, а як природнє і приємне проводження часу, просто мені це дуже й дуже цікаво, це розвага, це гра, це - задоволення!
Люди!
Подивіться!
Це моє досягнення!
Це я зробив!
Це моє втілення!
Ні, я зовсім не нескромний.
Насправді я грошовитий!
Я вражено дивлюся, як уроженець Кавказу, чи Середньої Азії, чи Уралу починає завзято будувати свою фінансову імперію з кількох місць на базарі чи кіоска. Скільки енергії, яка працездатність і наснага! Та він цим живе. Це і є все його життя.
Я так не можу.
Мені важко.
День у день. Я не на стільки витривалий.
Щодня переглядаю варіанти бізнесу в Інтернеті. І не хочеться щось нічого. То не моє.
А на додачу до всього іншого у мене є лінь.
Наводжу класифікацію ліні:
- клінічна, де є апатія: все пропало, нема сенсу тощо;
- жирна, де є зайва вага: і куди я попруся з таким пузом, мені важко не лише ходити, а й лежати;
- горе з розуму: у цьому сегменті ринку конкуренція висока, отже прибутки малі, отже не варто починати, дешевше продовжувати носити диван на плечах;
- пихата: та щоб я, заслужений-перезаслужений і на базар, нізащо!
- заслужена: та я таке робив, а щоб тут за копійку горбатився, нізащо!;
- сором'язлива: як я людям у вічі буду дивитися?;
- хвороблива: бандитські кулі, в мене все болить, я хронічно не висипаюся і не відпочиваю і не можу встати;
- звична: я вже відвик ходити на роботу;
- шляхетна: у мене блакитна кров і золоті зуби, щоб я на плебс горбатився, нізащо!;
- і Крим і Рим: я вже все бачив, запропонуйте щось нове, цікавеньке;
- неспроможна: ви бачите, що в мене не виходить, тому надайте мені варіанти, а я розгяну пропозиції, щось і виберу, можливо;
- стареча: то є для молодих, нам вже пізно навчатися;
- тупа йя: чогось хочу, сам не знаю кого, допоможіть визначитися;
- кризова: нині не наразі щось починати;
- національна: ті ( наводиться національність) такі дружні, підтримують одне одного, українців до себе не беруть, викидають;
- топографічна: в Україні все клани розхапали, і не рипайся, це не ЄС;
- забезпечена: ну, в мене вже є сякий-такий прибуток;
- інтелектуальна: щось я туплю останнім часом, загальмований, забуваю, геть не зібраний, не в теперішньому часі;
19. Як злупити репарації з РФ за Голодомор?
http://zemlj.blogspot.com/2014/01/19.html
Є геніальне визначення: "Займайся тим, чим тобі подобається!" Тобто з власного хобі треба зробити власний бізнес. Згадую, як у дитинстві мені подобається гасати на велосипеді. Чи водити машину. Саме в ранньому дитинстві я приймаю тверде рішення: як виросту, то їстиму лише пиріжки з повидлом, морозиво, торти, цукерки, тверду сиров'ялену ковбасу і питиму лише воду з бульбашками.
Крім дитячих забавок я маю ще й дорослі уподобання. Вся штука в тому, як перетворити їх на гривні. Як знайти той спосіб, що буде регулярно давати гривні, дуже багато гривень?
І це лише перший крок.
Другим кроком я обов'язково створюю команду. Менеі краще мати по 1% зі 100 співробітників ніж самому викладатися на всі 100%. Лише одиниці створюють самі собі статки: біржові трейдери, гравці, митці, вдало вийти заміж. А справжні капітали створюються зусиллями багатьох людей, що сумлінно працюють на мене тому, що самі не спроможні бодай щось подібне організувати.
А ще - мені самому важко. Добре, коли в мене є однодумці, можна поговорити про наболіле й про улюблене. Обговорити варіанти, пошукати контакти, домовитися і щось розпочати.
Отже, перші кроки з того, як мати здоров'я, щастя й багатство, я роблю в середовищі однодумців, людей, які поділяють моє хобі, захоплення.
Залежно від того, що це за сфера діяльності, я йду хоч в гаражі хоч на симпозіум. Туди, де збираються й спілкуються мої майбутні ділові партнери, потенційні роботодавці, а то й майбутні співробітники моєї майбутньої фірми. Зараз головне увійти до цього кола, дізнатися про останні новинки, тенденції, знайти джерела інформації і співрозмовників. І не має знаєчння, що я спілкуюся розклавши випивку й закуску на газеті чи в дорогому ресторані, я перебуваю в потрібному мені середовищі, започатковую корисні знайомства, разом з потоками інформації, які я всотую як губка, я отримую уявлення з перших рук про стан справ, безцінні особисті контакти, точне розуміння ситуації, ключові моменти й ідеї.
Така присутність особиста, не віртуальна, дозволяє знайти тему, тобто чим саме займатися, й зорганізувати свою справу, В процесі роботи, конкретної справи, приходить розуміння, як делегувати повноваження, деталі реєстрації тощо.
А ще я маю серйозні та відповідальні плани на майбутнє, дружину, що спонукає мене. Це і є той перший імпульс, той поштовх, що спрямовує мене до дій.
"Нужда звичай міняє!" - каже Кошовий Отаман, характерник Іван Сірко. Позаяк нужда моя огого ще й яка, тому і роблю я всі ці дії. Головне - що я спілкуюся у середовищі людей майтньої точки докладання моїх зусиль. Віртуальне спілкування тут якось не те, навіть, якщо я програміст.
Я думаю й планую лише той крок, який виконую зараз. "Не лізь по перед батька в пекло!". Якщо я заглядаю на крок чи два наперед, то в мене, природно, виникає замішання: яка діяльність, кого наймати, яка форма реєстрації?
Тому я думаю тільки про тут і зараз:
- куди я йду - в гаражі чи на симпозіум?
- що я з собою беру - коробку з яйцями, чи візитівки й iPhone?
- що я вдягаю - вишиванку чи смокінг?
Україна просто переповнена мільйонами творчих, талановитих і геніальних українок і українців.
Коли я сам, то теж багато чого можу. Саме особистості творять історю, тобто роблять те, що неспроможний зробити натовп, який лише й годен, що обурюватися на кухнях і на демонстраціях, а не до Чину.
Коли я з однодумцем, то наші спільні сили, уява, творчість зростає не просто як арифметична сума здібностей двох сильних особистостей, а геометрично: "Там, де два українця - три гетьмани!".
"Разом нас багато!" - говорить переможна Помаранчева революція. Разом і ідей більше і творчість ліпша і натхнення та й спонукання є.
Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар